top of page

Історія-скарбниця наших діянь, свідок минулого, приклад і повчання для сьогодення, застереження для майбутнього

23 листопада у стінах нашого закладу відбулася особлива подія - відкриття шкільного історико-краєзнавчого музею. Слід відзначити, що цій події передувала кропітка робота вчителя історії Пастух А.Т., технічного персоналу, і, звичайно, групи активістів музею - дітей, які найбільше працювали над оформленням стендів, виставок, допомагали оздоблювати тематичні куточки - це Кондратенко Анна, Бардіна Злата, Подпорний Єгор. Дякуємо всім учням,які взяли участь у відкритті музею, батькам, гостям.

46516212_314099865851684_235047607742549
46649439_314099709185033_376334028137037
operacija.jpg
46790487_314099959185008_311695458385998
46517550_314100165851654_351449091132725

Експозиції 

"Голодомор"

46796573_314099835851687_452345423038775

Не раз в Україні вершив свою чорну справу лютий голод, коли сім’я не мала чого їсти, не було ні крихти хліба, ні картоплі чи бурячка, ні морквинки, ні зернинки. Та навіть лободу на городах було всю з’їдено. В народі кажуть як буде хліб, то буде й пісня. 
 Затихла в Україні ніжна і чарівна пісня, перестав лунати сміх, навіть посмішка зникла з людського обличчя. Рот кривився від страшної муки, від голоду. Люди пухли без їжі і вмирали: старі, малі,  бо не було хліба на такій родючій українській землі.
Чорний 1932-1933 рік. Українців хотіли винищити голодом. Цілими сім’ями, цілими селами вимирали люди страшною, лютою і повільною смертю - від нього. 
І ніякої думки більше не могло бути у головах людей, окрім як про хліб. Ні про що тоді людина не може думати, ні мріяти, ні мислити - лише про хліб. Це була трагедія усього українського . 
Це був  прекрасний  спосіб без війни знищити український народ.
Досі не віриться, що в Україні – житниці всієї тодішньої радянської імперії раптово зник хліб і люди залишилися без зернини.  Ще в глибинах віків так уже склалося на Україні, що хліб у хаті – це достаток, добробут, це і відрада і впевненість у завтрашньому дні. 
Споконвіку кожна українська сім’я старанно працювала на власній, землі, навіть тоді, коли її було небагато. З організацією більшовиками колгоспів все змінилося. 
З болем і острахом вступали селяни до колгоспів. Заодно повинні були віддати туди коней, корів, здати свої плуги, борони. Тих, хто не хотів бути колгоспником суворо карали. 
Кожна осінь приносила селянам лише розчарування. Влада вимагала від колгоспників все більше хліба, молока, м’яса. Навіть те що залишалося на посів, змушували здавати. 
Осінь 1932 року не віщувала великої біди. Врожай був не гірший ні у попередні роки. Здали селяни державі продподаток, але раптом оголосили другий, а потім і третій. Почали їздити по селах спеціальні продзагони і забирати все до нитки…
Як можна забути, що без стихії, без засухи, без війни – в самому центрі цивілізованої Європи, в Україні, яка незадовго перед цим була житницею континенту, небачений голод забрав у могилу мільйони людей?
Пам’ятаймо, що зимою 1932-1933 р. помирало в Україні 17 чоловік на хв.., 25 тис. щодня. За 10 місяців Україна втратила майже чверть свого населення. Страшна арифметика, та не вся, бо до неї треба додати розкуркулених,  висланих у Сибір, репресованих, розстріляних і замордованих у 30-х роках ХХ століття.
Про штучний голодомор, як один із найжахливіших способів нищення народу свідчать спогади зібрані в книгах про цю страшну трагедію.

Перша експозиція « Голодомори України» . України пережила три голодомори протягом ХХ століття, 1921-1922; 1932-1933; 1946 – 1947. Тут зібрані спогади очевидців цієї жахливих подій, їхні фотокартки та короткі історичні відомості. Ось , наприклад, декілька спогадів :
 «1946 рік був засушливим і неврожайним. До того ж держзакупки "вимели" з хати все. Навіть декілька кілограмів квасолі, які мама сховала, знайшли і забрали. Односельчани рушили в так звану "западну", де можна було поміняти одяг, різні речі на продукти...»
                                                                                         Ляшок Ольга Василівна, 1933 р.н., с. Комарів, Кельменецький район,

                                                                                                                                                Чернівецька область

В голодні роки виживали хто як міг. Збирали по полях колосочки, мерзлу картоплю й буряк, лободу і різний бур’ян, варили бевку. Соняшники сушили, мололи на муку і пекли паляниці. Запікали баштани, буряки різали гріноски і їли. Навесні замість картоплі садили лушпиння, робили сім’яне молоко (сім’я товкли в макітрі макогоном, добавляли води)...»
Раренко Олексій Леонтійович, 1931 р.н., смт. Кельменці, Кельменецький район,

Чернівецька область

"Афганська війна "

"Чорнобильська катастрофа "

Війна в Афганістані — повномасштабна збройна агресія Радянського Союзу проти суверенного Афганістану під приводом боротьби з моджахедами, у якому брали участь урядові війська Афганістану і Радянського Союзу проти повстанських груп моджахедів. 

afgan.jpg

Чорнобиль – невеличке українське містечко, яких сотні в Україні. У 1971 році неподалік від Чорнобиля розпочали будівництво потужної атомної електростанції. 

chornobil.jpg

"Операція об'єднаних сил"

operacija.jpg

Війна за офіційними радянськими даними тривала до виводу основної маси радянських військ 15 лютого 1989 року. 
Унаслідок цієї війни загинуло (за міжнародними даними, прийнятими також і СРСР) близько 1,5 млн або 10 % з числа тодішнього населення країни. Радянські втрати, за офіційними даними СРСР, становили близько 15 тисяч військовослужбовців.Через горнило радянсько-афганської війни пройшло більше 160 000 українців. З них 2 378 загинули, в тому числі 60 вважаються зниклими безвісти або тими, що потрапили в полон. Поранення отримали більше 8 000 українців, з них 4 687 повернулися додому інвалідами.
Із 72 осіб, удостоєних за роки «афганської» війни звання Герой Радянського Союзу, є 11 українців.

Експозиція  воїнів – афганців, тут зібрані особисті речі, листи, нагороди випускників школи – Андрія Макаричева та Григорія Мамедова, які полягли на афганській землі, виконуючі свій інтернаціональний обов’язок в 80-і роки XXстоліття.

 Також в експозиції зібрано інформацію про воїнів – афганців нашого міста. Зібрано інформацію про їх дитинство та короткий життєвий шлях.

На 1983 рік стали до ладу  чотири енергоблоки, приступили  до будівництва п’ятого. Згодом, за кілька кілометрів від станції виникло місто. Його назвали Прип’ять – за назвою тутешньої повноводної річки. 26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС сталася найбільша в історії атомної енергетики аварія. Реактор четвертого енергоблоку вибухнув, радіоактивні частки йоду, стронцію та цезію поширилися на північну частину України, Білорусі, Росії, Прибалтики, Польщі, Швеції, Фінляндії та інших країн.
Чорнобильська катастрофа спричинила великі людські жертви, Чорнобиль став символом атомної небезпеки в світовому масштабі.
 В нашій експозиції зібрані відомості про катастрофу та учасників її  ліквідації. 

Операція обєднаних сил - комплекс військових та спеціальних організаційно-правових заходів українських силових структур, спрямований на протидію діяльності незаконних російських та проросійських збройних формувань у війні на сході України. 

 Проведення операції передбачається виконанням Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях». 

Операція об'єднаних сил, фактично, є переформатуванням Антитерористичної операції (АТО) з введенням воєнного або надзвичайного стану, переданням управління від СБУ, яка формально керувала АТО, до Об'єднаного оперативного штабу ЗСУ. Початок операції об'єднаних сил — з 30 квітня 2018 року.
Ісаєнко Олександр. Народився Олександр Васильович Ісаєнко 4 жовтня 1981 року  в 
 м. Орджонікідзе, нині м. Покров Дніпропетровської області. З 1988 навчався  в  середній школі № 6,  яку закінчив у 1996 році.
 Після школи вступив до  вечірньої школи та отримав спеціальність токаря, пішов працювати на ремонтно – механічному заводі. У 2001 році повернувся з лав Збройних Сил  України у рідне місто, працював охоронцем на тепличному комбінаті.
Події, що розпочалися  в нашій країні з 2013р.,  не залишили байдужим Олександра Васильовича. Він не міг залишитися осторонь того, що відбувається на Сході нашої держави і з 16 травня  2015 року  виконував військовий обов’язок   в зоні проведення антитерористичної операції. 
19 серпня 2015 року в  біля села Старогнатівка  Волноваського району, Донецької області серце Ісаєнка Олександра Васильовича зупинилося від ворожої кулі.

" Друга світова війна"

Війна, війна… 5 букв, а стільки болю…

На стендах розміщено фрагменти експозицій, що відображають бойові дії 57 –ої гвардійської стрілецької дивізії. В музеї зберігаються фотодокументи, особисті речі фронтовиків, зразки зброї та боєприпасів, портрети Героїв– визволителів міста, інші цікаві матеріали.
Великої уваги заслуговують в музеї матеріали про героїчний шлях, медсестри 57 –ої гвардійської стрілецької дивізії.
Шкарлетова Марія Савеліївна – санінструктор стрілецької роти. Народилася 03 лютого 1925 року в селі Кислівка Куп’янського району Харківської області в родині робітника. 

2_svitova.jpg

У складі цієї дивізії вона пройшла по фронтових дорогах своєї Батьківщини аж до Берліна, брала участь у визволенні міст і сіл Білорусії, Польщі, України. Була безпосередньою учасницею звільнення нашого міста від загарбників.За проявлений героїзм М.С. Шкарлетовой Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945р. було присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Була нагороджена орденом Червоної Зірки, орденом Леніна, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеню та медалями. 
 У 1965 році Міжнародний Комітет Харківського обкому Червоного Хреста нагородив її медаллю ім. Флоренс Найтінгель.
Нажаль, Марії Савельївни Шкарлетової з нами вже немає. Вона померла 2 листопада 2003р. Але пам’ять про неї буде ще довго відлунювати у наших серцях.
 Музей шанує і зберігає пам’ять про ветерана Другої світової війни Кота Олександра Дмитровича – першого директора нашої школи. Це фотознімки та короткий опис життєвого шляху педагога, які є зразком для молодшого  покоління, що виховується в стінах навчального закладу з року в рік.
В музеї є свій бібліотечний фонд, до якого входять « Книги пам’яті», художня та документальна література, яка присвячена подіям війни.
 Такоє експозиція присвячена вулицям нашого міста, які названі іменами Героїв.
Вулиця ім.Зонова
Гвардії лейтенант Микола Федорович Зонов командував взводом окремого повітряно-десантного гвардійського саперного батальйону 10-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії.
 На нашій землі батальйон діяв у складі 14 – гвардійської механізованої бригади. Був нагороджений орденом Червоної Зірки, медаллю « За відвагу». Звання Героя присвоєне йому у 1943р. за бій на Запоріжжі. 
Народився Микола Федорович Зонов у селищі Юр’є Кіровської обл. в 1923, а похований у с .Катеринівка Нікопольського району.

"Український побут"

46733098_314102555851415_294023291460596

Ця експозиція для нашого музею нова, протягом цілого року ми збирали різні речі, які пов’язані з українським побутом.

 Долучилися до цього всі учні, вчителі, батьки.

pobut_2.jpg
46516212_314099865851684_235047607742549

День Гі́дності та Свобо́ди"

karta.jpg

 Здавалось все скінчилося, давно минуло і більш ніхто не пройде шляхом тих кривавих дій. Та не так здавалось, як вже сталось.
 21 листопада 2013 року за кілька днів до укладання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, український уряд радикально повернув курс держави від євроітеграційного до курсу, спрямованого на розвиток співпраці з державами-членами СНД.
30 листопада обурена таким рішенням уряду молодь виходить на Майдан Незалежності у Києві, всіляко підкреслюючи мирний характер своєї акції. Невдоволення підтримують по всій Україні. Це був початок Революції Гідності. Та злочинна влада вчинила замах на мирний протест і на декларовані цими молодими людьми загальноєвропейські цінності. Події 30 листопада стали переломним моментом в українських подіях кінця 2013 року, змістивши акцент протестів із проєвропейського на антиурядовий.
 Шоковані замахом на основоположні права і свободи людини та побиттям мирних студентів, сотні тисяч українців вийшли на Майдан Незалежності, вимагаючи покарання винних у побитті студентів та відставки злочинної влади.
 Після двох місяців мирних протестів підтримка мітингувальників зростала. Події у Києві 18-20 лютого стали фінальним і найбільш драматичним етапом революції.
 На початку революційних подій, нікому і в голову не могло прийти, чим усе це обернеться… Слова «Слава Україні! Героям Слава!», що видавалися простим вітанням, набувають нового й особливого значення.

Справжні бої розгорталися в центрі Києва 18-20 лютого на вулицях Інститутській, Грушевського, на Європейській площі, майдані, у Маріїнському парку! Навколо вибухи, стогін, горе. До нас прийшла війна.
Справжня кровопролитна війна. Нас намагалися винищити за бажання мати людську гідність і самим обирати своє життя. Настав той час, коли кожен українець мав зробити вибір: або ти станеш рабом, або будеш вільною людиною і житимеш у вільній державі. На очах у всього світу влада розстрілювала свій народ. Майдан оточили з усіх боків, взяли у щільне кільце. Та люди не здавалися. Співали Гімн. Зі сцени лунали молитви, патріотичні пісні.
Проти мирних мітингувальників кинули Внутрішні війська, спецпідрозділ «Беркут», на дахах будинків розмістили снайперів, завозили проплачених «тітушок». В один день тисячі мирних людей стали солдатами свого народу.
Тисячі поранених і майже 100 людей було вбито снайперами та бійцями спецпідрозділів міліції. Серед них – науковці, викладачі, студенти, вчителі, художники, архітектори, театральні режисери, громадські активісти. Кров цих людей стала вироком для злочинної диктатури. Ця «Небесна Сотня» своїм життям викупили свободу для мільйонів українців і дає шанс збудувати нову демократичну правову державу. Безсмертні душі вбитих і закатованих відійшли у небеса, але вони вічно житимуть в народній пам’яті, бо «Герої не вмирають!» 
Під час всієї історії на долю українського народу випадало не мало жахливих періодів – голодомори 1921-1922; 1932-1933; 1946-1947; війна в Афганістані яка забрала життя молодих солдатів – українців які тільки почали свій життєвий шлях, чонобиль який увірвався в життя кожного українця, людей які першими почали ліквідовувати аварію та її наслідки; атитерористична операція та операція об’єднаних сил що згуртувала український народ а українці довели що вони є нащадки козаків  захисників України та українського народу; друга світова війна найжорстокіша війна в історії людства, яка стала тягарем для всього українського народу; боротьба за незалежність та соборнісь, події помаранчевої революції та революції гідності довели що український народ бореться та поборе все, що заважає Україні бути єдиною, соборною та незалежною. Так давайте вшануємо хвилиною мовчання всіх тих хто віддав своє життя заради майбутнього Украни та українців. 

bottom of page